Природоохоронні комплекси України та Харківської області. Національний парк«Гомільшанські ліси»

Тема уроку: Природоохоронні комплекси України та Харківської області. Національний парк«Гомільшанські ліси»

Мета: вивчити особливості природно-заповідного фонду України та Харківської області; розглянути національний парк«Гомільшанські ліси», як приклад і один з різновидів природно-заповідного фонду, його характерні риси; виховувати екологічне мислення; почуття любові до рідної землі.

Обладнання: карта України,  таблиця природно-заповідного фонду Харківської області;  атласи, карта "Туристські  об'єкти Харківської області", фотоальбом географо-краєзнавчого гуртку «Юрасики»".

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Хід уроку

І.Організаційний момент

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

Вчитель. Діти! Вже давно, не є секретом, що наша планета Земля, нібито велика, насправді дуже маленька, і багато вчених стверджують, що вона жива істота. Тому кожна країна повинна дуже обережно відноситись до природи і навколишнього середовища, оберігати його. На Україні проводиться робота стосовно вирішення даної проблеми

Території та об’єкти, що підлягають особливій охороні (території та об’єкти природно-заповідного фонду, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші природні території та об’єкти) становлять порівняно незначну частину території Харківської області. Природні ландшафти спостерігаються майже на 30,4 відсотках території Харківщини. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить лише 14,6 відсотків території області. Таким чином можна вважати, що стан, близький до притаманного природного, мають тільки ці території.

Найбільш захищеними є природні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду. За станом на 1 грудня 2001 року природно-заповідний фонд включає 201 територію та об’єкт площею 43150,6 га або 1,37 відсотків території області.

В складі флори Харківщини за сучасними даними нараховують понад 1700 видів вищих судинних спорових та насінних рослин, біля 300 видів мохоподібних та майже 250 видів лишайників.

Фауна Харківської області налічує понад 10000 видів тварин, із них хребетних – понад 370 видів (риб – понад 30 видів, земноводних – 11, плазунів – 10, птахів – понад 250, ссавців – біля 60) із безхребетних – понад 6000 видів комах, а також біля 1000 видів водних безхребетних тварин.

Негативні антропогенні чинники впливу на довкілля призвели до зникнення великої кількості видів рослин і тварин та до загрози існуванню багатьом існуючих видів. Це призвело до того, що до Червоної книги України занесено 61 вид рослин та 71 вид тварин, до Зеленої книги України – 27 рідкісних і зникаючих типових рослинних угруповань. Поступово зменшується чисельність майже всіх видів природних рослинних угруповань, майже всіх видів хижих, а також водолюбних птахів.

Відповідно до рішення Харківської обласної ради XIV сесії ХХІІ скликання від 20.11.97 “Про резервування для наступного заповідання природних територій та об’єктів” площа природно-заповідного фонду динамічно зростала. Проте його частка в загальній площі території Харківської області, різноманіття видів природних ландшафтів і рослинних угруповань, територіальна структура природоохоронних територій не в повній мірі відповідають міжнародним стандартам та стратегії планування території області.

Давайте проаналізуємо таблицю і побачимо, які категорії природно-заповідного фонду є в Харківській області.

Охоронні території та об’єкти природно-заповідного фонду області

Учні розглядають і аналізують карту природно-заповідного фонду Харківської області.

Детально зупинимось на національних парках, на прикладі парку «Гомільшанські ліси».

Національний природний парк — природоохоронна, рекреаційна, культурно-освіт­ня, науково-дослідницька організація загальнодержавного значення. Утворюється для збереження, відновлення і ефективного використання природних комплексів і об'єктів, які мають особливу екологічну, історичну, культурну та оздоровчу цінність. Ділянки землі, водного простору, надра вилучаються з господарського викорис­тання і передаються в користування національного природного парку. Завданням національного парку є створення умов для організованого туризму та відпочинку, екологічної освітньо-виховної діяльності, проведення наукових досліджень.

Національний парк«Гомільшанські ліси»

Унікальна нагірна діброва на межі лісостепу та степу, Гомільшанська лісова дача притягувала до себе увагу харківських науковців ще на початку XX сторіччя. На­передодні Першої світової війни, 16 березня  за ініціативи групи викладачів університету на чолі з відомим вченим, професором В. М. Арнольді, тут було засно­вано біологічну станцію. Станція розпочала працювати в дуже скрутних умовах, але, за майже 90 років її існування, дослідження переривалися один раз — за часів фашистської окупації. У1937 р. Гомільшанські ліси ненадовго стали заповідними — тут був створений заповідник місцевого значення. Але у 50-ті роки він був визнаний «недоцільним» та скасований. У 70-ті роки вчені Харківського університету створи­ли проект національного парку, щоб врятувати від знищення цінні рештки природи Слобожанщини. Більш як 300 наукових робіт опубліковано за матеріалами дослі­джень у Гомільшанських лісах.

Цей парк утворений у 2004 році з ціллю збереження, відтворення і раціонального використання типових і унікальних лісо­степових природних комплексів долини річки Сіверський Донець, які мають важ­ливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне і оздоровче значення.

Згідно з указом на території Зміївського і Первомайського районів Харківської області утворений національний природний парк «Гомільшанські ліси», який під­порядкований Державному комітету лісового господарства України. Указом вста­новлена площа земель національного природного парку «Гомільшанські ліси» — 14 314,8 га, у тому числі 3 377,3 га земель, які повинні бути йому віддані на постій­не користування, і 10937,5 га земель, які входять до його складу без вилучення їх у землекористувачів.

Різноманітні флора та фауна нагірної діброви, соснових борів, заплавних та су­ходільних луків разом складають унікальний комплекс, що називають ще «Харків­ською Швейцарією» — за дивний рельєф. Тільки рослин з категорії рідкісних тут 132 види; а 26 видів — занесено до Червоної книги України.

Де-не-де під пологом діброви у заплаві ховаються галявини хвоща великого та ци­булі ведмежої; тільки в одному лісовому кварталі знайдено дуже рідкісний в'язель

стрункий, що є рослиною дольодовикового періоду. До Міжнародного переліку ви­дів, що охороняються, занесено зозулині сльози яйцевидні — дуже рідкісну лісову орхідею. У Червоній книзі України інші лісові орхідеї: любка дволиста й коручка широколиста, а також мешканці заплавних луків — рястка Буше та зозулинець бо­лотний. Поруч із заплавними луками та дібровами збереглися справжні степові ді­лянки із рідкісною ковилою волосистою, а у річкових затоках на спокійній воді мешкає дуже рідкісна в Україні водяна папороть сальвінія плаваюча.

Дуже цікавий тваринний світ парку. За останніми дослідженнями, тільки кажанів, що внесені до різних переліків рідкісних видів — Міжнародного, Європейського значення та до Червоної книги України, тут мешкає 7 видів. У старих лісах вони жи­вуть у дуплах, щілинах, за корою, що відстала. Чималі заплавні луки дають притулок деркачу — він внесений до Червоної книги Міжнародної спілки охорони природи, до Європейського Червоного списку і є дуже рідкісним у країнах Західної Європи.

Гніздяться у парку великі хижі птахи, занесені до Міжнародної Червоної книги та Червоної книги України — орел-могильник та орлан-білохвіст, скопа, яструб-тю-вик, змієїд, великий підорлик. У заплаві Дінця можна зустріти видру та Європейську норку, а у лісі мешкає барсук, занесений до Червоної книги України.

У молодих насадженнях та чагарниках навесні співають кропив'янки, вжикають зе­леняки, лаштують гнізда яскраво-коричневі сорокопуди-жулани. Дуже прикрашає лісові галявини спів соловейка. Але найбільш багата фауна у старих ділянках лісу.

На початку весни пташиний хор започатковують дрозди — співочий та чорний, згодом приєднуються зяблик та вівсянка, під вітровалом тут гніздиться дзвінка пташка вільшанка, у верхньому ярусі майструють дупла строкаті дятли — великий, середній та малий, а у лісах заплави — сивий дятел.

Навесні по узліссях порхають у повітрі слукви. Згодом вони ховаються по глухих лі­сових ділянках, і серед підстилок не одразу можна помітити слукву що сидить на гніз­ді. Вночі лісом лунає крик сірої сови — тут вона гніздиться у дуплах, напівдуплах та штучних гніздівлях, живлячись дрібною мишвою. Останніми навесні повертаються до рідних лісів дрімлюга та вивільга — тільки у середині травня чути їхні співи.

На озерах та старицях заплави Дінця можна зустріти водяних курочок, крижня, лиску, чорного крячка; у очеретах — різноманітних очеретянок, а на луках — жов­тоголову плиску та лучну трав'янку; у заростях чагарників вздовж річки — синьо-шийку. Загалом майже 130 видів птахів мешкає у парку. Більша частина з них має статус рідкісних у Європі.

Навесні у калюжах на заплавних луках можна зустріти різноманітних жаб та ро­пух — ніжно-зелену квакшу, гостроморду жабу; а лісом мандрує зелена ропуха, що вже виконала батьківські обов'язки і тепер житиме доволі далеко від води — до на­ступної весни. На піщаних кучугурах по узліссях бору мешкає рідкісна різнобарвна ящірка — плазун, що зберігся у незмінному вигляді з дольодовикового періоду. Серед великого різноманіття комах (більше 10 тисяч видів) у Гомільшанському пар­ку також багато представників тих прадавніх епох. У дібровах мешкають хижий жук-фізодес, бабка-оксамитниця; на піщаних терасах та у бору — богомол, а на луках — великий зелений коник. Дуже рідкісним для нашої місцевості став красотіл пахучий (занесений до Червоної книги України), особливо цінний тим, що поїдає гусінь масових шкідників, що вкрита отруйними волосинками. Навесні у дібровах стає помітний жук-олень, також занесений до Червоної книги України, а на соняч­ному різнотрав'ї лісових галявин — яскраві бабки: махаон, поліксена та подалірій.

Дуже багата територія парку на пам'ятники матеріальної культури різних архео­логічних епох — починаючи з неоліту (IV тис. до н. є.) до епохи Київської Русі. Ще у неолітичні часи тут жили мисливсько-рибальські племена Дніпро-донецької культури, а згодом, у бронзовому тисячолітті, з'явилися землеробські та скотарські племена.

Історичні пам'ятки — давні городища та селища — містять відкладення скіфської епохи (V—III ст. до н.е.), епохи раннього середньовіччя, що пов'язані із слов'ян­ською культурою; є тут пам'ятники, що належать до слов'яно-тюркських поселень VIII—X ст. нашої ери. Городище Гайдари, що входить до складу національного парку, має відношення до епохи Давньоруської держави, що відображає боротьбу поселен­ців із кочовими народами — половцями у XI—XII ст. Це було одне із постійних поло­вецьких зимовищ на Дінці, поряд з великим родовим центром половців — Зміївом; воно належить до епохи Київської Русі XI — поч. XII ст. Селище Задінецьке — єдина у Харківській області археологічна пам'ятка VI—VII ст. За часів раннього середньо­віччя (VIII—X ст.) цей район знаходився на перетині двох культур: ранньослов'ян-ської та Хазарського каганату. Як наслідок синтезу цих культур, тут виникла унікаль­на для південного сходу Європи археологічна пам'ятка.

Отже, за різноманіттям природних та історичних пам'яток, новостворений при­родний національний парк «Гомільшанські ліси» не має рівних не тільки на Пів­нічному Сході, але й в Україні. У всьому світі дуже важливою справою є охорона природних ландшафтів, де б вони не знаходилися. І ми сподіваємось на розуміння та підтримку з боку жителів Харківщини у такій важливій справі, як збереження на­ціонального природного надбання України.

Вчитель. Отже, ми вирушаємо в подорож. Планується організація екскурсії до національного парку.

На наступному уроці географії або на позакласному заході учасники подорожі пишуть твір-мініатюру про подорож, роблять презентації, проводять прес-конференцію для учнів школи, розповідаючи про подорож.

Урок пройшов апробацію на заняттях географо-краєзнавчого гуртку «Юрасіки» (див.Фотоматеріали)